1 Почин євангелиї Ісуса Христа, Сина Божого,

2 як написано в пророків: Ось я посилаю ангела мого перед лицем Твоїм, що приготовить дорогу Твою перед Тобою.

3 Голос покликуючого в пустинї: Готовте дорогу Господню, простими робіть стежки Його.

4 Появивсь Йоан, хрестячи в пустинї, й проповідуючи хрещеннє покаяння на прощеннє гріхів.

5 І виходила до него вся сторона Юдейська й Єрусалимцї, й хрестились від него всї в ріцї Йорданї, сповідаючи гріхи свої.

6 Був же Йоан одягнений у верблюжий волос і в пояс шкуряний на поясницї своїй; а їв сарану та дикий мед;

7 і проповідував, глаголючи: Гряде потужнїщий над мене слїдом за мною; у Него недостоєн я, нахилившись, розвязати ремінь обувя Його.

8 Я хрестив вас водою, Він же хрестите ме вас Духом сьвятим.

9 І сталось тими днями: Прийшов Ісус із Назарету Галилейського, й охрестивсь у Йоана в Йорданї.

10 І, зараз вийшовши з води, побачив небеса, що відчинились, і Дух, як голуб, злинув на Него.

11 І зійшов голос із небес: Ти єси Син мій любий, що я вподобав.

12 І зараз Дух випровадив Його в пустиню.

13 І був там у пустинї днїв сорок, спокушуваний од сатани; й пробував з дикими зьвірми; й ангели служили Йому.

14 Як же видано Йоана, прийшов Ісус у Галилею, проповідуючи євангелию царства Божого,

15 і глаголючи: Що сповнив ся час, і наближило ся царство Боже. Покайтесь і віруйте в євангелию.

16 Ходячи ж понад морем Галилейським, побачив Симона та Андрея, брата його, як вони закидали невід у море; були бо рибалки.

17 І рече до них Ісус: Ійдїть слїдом за мною, то зроблю, що станетесь ловцями людей.

18 І, зараз покинувши неводи свої, пійшли слїдом за Ним.

19 І, відійшовши трохи дальше звідтіля, побачив Якова Зеведеєвого та Йоана, брата його, так само в човнї, налагоджуючих неводи.

20 І зараз покликав їх; і, покинувши батька свого Зеведея в човнї з наймитами, пійшли слїдом за Ним.

21 І приходять у Капернаум; і зараз субітнього дня, увійшовши в школу, навчав.

22 І дивувались наукою Його, навчав бо їх яко маючий власть, а не як письменники.

23 І був у них у школї чоловік з духом нечистим; і закричав,

24 кажучи: Остав! що нам і Тобі, Ісусе Назарянине? чи прийшов єси погубити нас? Знаю Тебе, хто єси: Сьвятий Божий.

25 І погрозив йому Ісус, глаголючи: Мовчи й вийди з него.

26 І стрепенувши його дух нечистий, і закричавши голосом великим, вийшов з него.

27 І полякались усї так, що питали один в одного, говорячи: Що се таке? що се за наука така нова? що по власти й духам нечистим повелїває, і слухають Його?

28 І розійшлась чутка про Него зараз по всїй околицї Галилейській.

29 І зараз, із школи вийшовши, пійшли в господу Симона та Андрея, з Яковом та Йоаном.

30 Теща ж Симонова лежала в пропасницї, й зараз кажуть Йому про неї.

31 І приступивши Він, підвів її, взявши за руку її; й покинула її пропасниця зараз; і послугувала вона їм.

32 Як же настав вечір, після заходу сонця, поприносили до Него всїх недужих і біснуватих.

33 І ввесь город зібрав ся до дверей.

34 І сцїлив многих недужих на всякі болестї, і бісів многих вигнав; і не дозволяв говорити бісам, бо вони знали Його.

35 І вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся.

36 І пустились за Ним Симон і ті, що з ним.

37 І, знайшовши Його, кажуть Йому: Що всї шукають Тебе.

38 І рече до них: Ходїмо в близькі містечка, щоб і там проповідував; на те бо прийшов я.

39 І проповідував по школах їх скрізь по всїй Галилеї, і виганяв біси.

40 І приходить до Него прокажений, і благаючи Його, впавши на колїна перед Ним, каже до Него: Коли хочеш, зможеш мене очистити.

41 Ісус же, змилосердившись, простяг руку, доторкнувсь до него, й рече йому: Хочу; очистись.

42 І, як Він сказав, зараз зникла з него проказа, й очистив ся.

43 І, заказавши йому, зараз відослав його,

44 і рече до него: Гледи ж, нїкому нїчого не кажи, а йди, покажись священикові, і принеси за очищеннє твоє, що повелїв Мойсей на сьвідкуваннє їм.

45 Він же, вийшовши, почав проповідувати багато, й ширити кругом чутку; так, що Він не міг уже явно ввійти в город, а пробував осторонь у пустих місцях; і приходили до Него звідусюди.

1 І знов увійшов у Капернаум через кілька днїв; і розголошено, що Він у господї.

2 І зараз назбиралось багато, так що не було місця анї перед дверима. І проповідував Він їм слово.

3 І приходять до Него, несучи розслабленого; несло його четверо.

4 І, не можучи приступити до Него за народом, розкрили стелю, де був; і, проламавши, спустили ліжко, на котрому лежав розслаблений.

5 Бачивши ж Ісус віру їх, рече до розслабленого: Сину, оставляють ся тобі гріхи твої.

6 Були ж деякі з письменників, що там сидїли, і казали в серцях своїх:

7 Що за хулу сей так говорить? хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог?

8 І зараз, постерігши Ісус духом своїм, що так мислять собі, рече до них: На що се кажете в серцях ваших?

9 Що легше? сказати розслабленому: Оставляють ся тобі гріхи твої, або сказати: Устань, і візьми постїль твою, та й ходи.

10 От же, щоб ви знали, що Син чоловічий має власть оставляти на землї гріхи (рече до розслабленого:)

11 Тобі глаголю: Устань, і візьми постїль твою, та й іди до дому твого.

12 І встав зараз, і взявши постїль, вийшов перед усїма; так що здивувались усї, і прославляли Бога, говорячи: Що нїколи такого не бачили.

13 І вийшов знов над море; а ввесь народ пійшов до Него, й навчав їх.

14 І, йдучи мимо, побачив Левію Алфеєвого, сидячого на митницї, і рече йому: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.

15 І сталось, як сидїв Він за столом у господї в него, посїдало з Ісусом і учениками Його й багато митників та грішників; було бо їх багато, і йшли слїдом за Ним.

16 І бачивши письменники та Фарисеї, що Він їсть із митниками та грішниками, казали до учеників Його: Як се, що Він з митниками та грішниками їсть і пє?

17 І почувши Ісус, рече до них: Не треба здоровим лїкаря, а недужим. Не прийшов я звати праведників, а грішників до покаяння.

18 А були ученики Йоанові та Фарисейські постниками; й приходять і кажуть Йому: Чого ученики Йоанові та Фарисейські постять, Твої ж ученики не постять?

19 І рече їм Ісус: Чи можуть синове весїльні постити, як жених з ними? Доки мають із собою жениха, не можуть постити.

20 Прийдуть же днї, коли візьметься від них жених, і тодї постити муть в ті днї.

21 І нїхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежини, ато нова латка урве старого, й гірша буде дїрка.

22 І нїхто не наливає нового вина в старі бурдюки, ато нове вино порозриває бурдюки, й вино витече й бурдюки пропадуть; нове ж вино в нові бурдюки наливати.

23 І довелось переходити Йому в суботу через засїви; й почали ученики Його дорогу верстати, рвучи колоссє.

24 І казали до Него Фарисеї: Дивись, чого вони роблять у суботу, що не годить ся?

25 А Він рече до них: Чи нїколи не читали ви, що зробив Давид, як був у нуждї і голодував він і ті, що були з ним?

26 Як увійшов він у Божий дом за Авиятара архиєрея, та й їв хлїби показнї, що не годилось їсти, як тільки священикам, і дав і тим, що були з ним?

27 І рече до них: Субота ради чоловіка постала, не чоловік задля суботи.

28 Тим Син чоловічий - Господь і суботи.

1 І ввійшов ізнов у школу; й був там чоловік, що мав суху руку.

2 І назирали Його, чи сцїлить його в суботу, щоб обвинуватити Його.

3 І рече до сухорукого чоловіка: Стань посерединї.

4 І рече до них: Чи годить ся в суботу добро робити, чи зло робити? життє спасати, чи погубляти? Вони ж мовчали.

5 І, позирнувши на них кругом гнївно, жалкуючи над скаменїлостю сердець їх, рече чоловікові: Простягни руку твою. І простяг, і стала рука його здорова, як і друга.

6 І вийшовши Фарисеї, зараз з Iродиянами зробили раду на Него, як Його погубити.

7 Ісус же відійшов з учениками своїми до моря; а великий натовп із Галилеї йшов за Ним, і з Юдеї,

8 і з Єрусалиму, й з Ідумеї, і зза Йордану; й ті, що кругом Тира та Сидона, натовп великий, прочувши, скільки Він робив, поприходили до Него.

9 І сказав Він ученикам своїм наготовити Йому човна задля народу, щоб не тиснулись до Него.

10 Многих бо сцїлив, так що кидались на Него, щоб приторкнутись до Него, хто з них мав недуги.

11 А духи нечисті, як бачили Його, то падали ниць перед Ним, і кричали, говорячи: Ти єси Син Божий.

12 І остро грозив їм, щоб Його не виявляли.

13 І вийшов Він на гору, й покликав, кого схотїв сам; і поприходили до Него.

14 І настановив дванайцятьох, щоб були з Ним, і щоб посилати їх проповідувати,

15 і щоб мали силу сцїляти недуги, й виганяти біси.

16 І дав Симонові імя Петр;

17 та Якова Зеведеєвого, та Йоана, брата Якового, й дав їм імена Воанергес, що єсть: Сини громові;

18 та Андрея, та Филипа, та Вартоломея, та Маттея, та Тому, та Якова Алфеєвого, та Тадея, та Симона Хананця,

19 та Юду Іскариоцького, що зрадив Його.

20 Входять вони в господу, і знов сходить ся народ, так що не могли анї хлїба з'їсти.

21 І прочувши свояки Його, вийшли взяти Його; казали бо, що Він не при собі.

22 А письменники, поприходивши з Єрусалиму, казали, що Вельзевула має, і що бісовським князем виганяє біси.

23 І, покликавши їх, говорив до них приповістями: Як може сатана сатану виганяти?

24 І коли царство проти себе роздїлить ся, не може стояти царство те.

25 І коли господа проти себе роздїлить ся, не може стояти господа тая.

26 І коли сатана устав проти себе, й роздїлив ся, не може стояти, а конець йому.

27 Не може нїхто надоби сильного, ввійшовши в господу його, пожакувати, як перше сильного не звяже; аж тодї господу його пограбить.

28 Істино глаголю вам: Що всї гріхи відпустять ся синам чоловічим, і хули, якими б вони нї хулили;

29 хто ж хулити ме на Духа сьвятого, не має прощення во віки, а винен вічного осуду:

30 бо казали: Духа нечистого має.

31 Приходять тодї брати й мати Його, й стоячи на дворі, послали до Него, кличучи Його.

32 І сидїв народ круг Него; кажуть же Йому: Ось мати Твоя і брати Твої на дворі шукають Тебе.

33 І, озвавшись до них, рече: Хто се мати моя, або брати мої?

34 І, позирнувши кругом по тих, що сидїли коло Него, рече: Оце мати моя, і брати мої!

35 Хто бо чинити ме волю Божу, той брат менї, й сестра моя, і мати.

1 І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.

2 І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

3 Слухайте: Ось вийшов сїяч сїяти:

4 і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

5 Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

6 Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

7 А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

8 А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

9 І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

10 Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

11 І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

12 щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.

13 І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?

14 Сїяч слово сїє.

15 Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.

16 Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

17 та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.

18 А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,

19 та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

20 А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

21 І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

22 Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

23 Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

24 І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

25 Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

26 І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

27 та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як - він не знає.

28 Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

29 Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

30 І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

31 Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;

32 а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.

33 І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

34 Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.

35 І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

36 І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.

37 І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

38 А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

39 І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

40 І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

41 І полякались страхом великим; і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?

1 І перевезлись на той бік моря, у землю Гадаринську.

2 І скоро вийшов Він із човна, зараз зустрів Його чоловік із гробів у дусї нечистому,

3 що домував між гробами, і навіть залїзами нїхто не міг його звязати:

4 часто бо заковувано його в кайдани й залїза, й розривав залїза на собі, й ламав кайдани, й нїхто його не здолїв угамувати.

5 І по всяк час у ночі і в день пробував він у горах та гробах, кричавши, та бивши себе каміннєм.

6 Побачивши ж Ісуса оддалеки, прибіг та й уклонив ся Йому,

7 і, закричавши голосом великим, каже: Що менї й Тобі, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене.

8 (Рече бо йому: Вийди, душе нечистий, з чоловіка.)

9 І спитав його: Яке імя твоє? І відповів, кажучи: Імя моє Легион, бо нас багато.

10 І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть із тієї сторони.

11 Пас ся ж там поблизу гір великий гурт свиней.

12 І благали Його всї біси, кажучи: Пішли нас у свинї, щоб ми ввійшли в них.

13 І зараз дозволив їм Ісус. І вийшовши нечисті духи, увійшли в свинї; і кинув ся гурт із кручі в море, (було ж їх тисяч зо дві,) та й потонули в морі.

14 А ті, що пасли свинї, побігли, та й розказали в городї і в селах. І повиходили дивитись, що се сталось.

15 І приходять до Ісуса, й бачять біснуватого; сидить одягнений і при розумі, того, що мав Легиона, та й полякались.

16 І розказували їм ті, що бачили, що сталось біснуватому, й про свинї.

17 І почали вони просити Його вийти з їх гряниць.

18 І як увійшов Він у човен, просив Його той, що був біснуватий, щоб бути з Ним.

19 Ісус же не дозволив йому, а рече до него: Йди до дому твого до твоїх, і розкажи їм, що тобі Господь зробив, і як помилував тебе.

20 І пійшов і почав проповідувати в Десятиградї, що зробив йому Ісус; і всї дивувались.

21 А як переплив Ісус човном ізнов на той бік, зібралось багато народу до Него; а був Він над морем.

22 І ось приходить один із школьних старшин, на ймя Яір, і, побачивши Його, упав у ноги Йому,

23 і вельми благав Його, говорячи: Дочка моя кінчить ся, прийди й положи на неї руки, нехай одужає і буде жива.

24 І пійшов із ним, і слїдом за Ним пійшло багато народу, й тиснулись до Него.

25 Жінка ж одна, що була в кровотічі років дванайцять,

26 і багато витерпіла від многих лїкарів, і витратила все, що мала, й нїякої пільги не дізнала, а ще більш їй погіршало,

27 почувши про Ісуса, приступила між народом іззаду, та й приторкнулась до одежі Його.

28 Казала бо: Що, коли до одежі Його приторкнусь, спасу ся.

29 І зараз висохло жерело крові її, і почула вона в тїлї, що сцїлилась од недуги.

30 І зараз Ісус, почувши в собі, що сила вийшла з Него, обернувшись між народом, рече: Хто приторкнувсь до одежі моєї?

31 І казали Йому ученики Його: Ти бачиш, як народ товпить ся до Тебе, та й питаєш: Хто приторкнув ся до мене?

32 І позирнув Він кругом, щоб побачити ту, що се зробила.

33 Жінка ж, злякавшись і затрусившись, знаючи, що сталось із нею, приступила, та й упала перед Ним, та й сказала Йому всю правду.

34 Він же рече їй: Дочко, віра твоя спасла тебе. Йди з упокоєм, і будь здорова від недуги твоєї.

35 Ще говорив Він, приходять від школьного старшини, кажучи: Що дочка твоя вмерла; на що ще трудиш учителя?

36 Ісус же, почувши сказане слово, рече зараз школьному старшинї: Не лякайсь, тільки віруй.

37 І не дозволив нїкому йти з собою, тільки Петрові, та Якову, та Йоанові, брату Якова.

38 І приходить у господу до школьного старшини, й бачить трівогу, й плачущих, і голосячих вельми.

39 І, ввійшовши, рече їм: Чого трівожетесь та голосите? Дївча не вмерло, а спить.

40 І насьміхали ся з Него. Він же, виславши всїх, бере батька та матїр дївчинки, й тих, що з Ним, і ввіходить, де дївча лежало.

41 І, взявши дївча за руку, рече їй: Талита куми, що єсть перекладом: Дївчинко, тобі глаголю: встань.

42 І зараз устало дївча, й ходило, бо було дванайцяти років. І дивувались дивом великим.

43 І пильно наказав їм, щоб нїхто не довідав ся про се; й казав дати їй їсти.

1 І вийшовши звідтіля, прибув у свою країну; і йшли слїдом за Ним ученики Його.

2 І, як настала субота, почав у школї навчати; й многі, слухаючи, дивувались, кажучи: Звідкіля се в Него? і що се за розум даний Йому, що дива такі руками Його роблять ся?

3 Хиба ж сей не тесля, син Мариї, брат Яковів, і Йосиїв, і Юдин, і Симонів? і хиба не тут між нами сестри Його? І поблазнились Ним.

4 Рече ж їм Ісус: Не єсть пророк без чести, хиба що в країнї своїй, та в родинї, і в домівцї своїй.

5 І не міг там нїякого чуда зробити, тільки на деяких недужих положивши руки, сцїлив їх.

6 І дивувавсь недовірством їх. І ходив кругом по селах, навчаючи.

7 І покликав дванайцятьох, та й почав їх посилати по двоє, і дав їм власть над духами нечистими;

8 і звелїв їм, щоб нїчого не брали на дорогу, тільки одну палицю: нї торбини, нї хлїба, нї у черес грошей,

9 щоб обувались у постоли й не вдягались у дві одежинї.

10 І рече їм: Де б ви нї зайшли в яку господу, там пробувайте, аж поки вийдете звідтіля.

11 А хто не прийме вас, анї слухати ме вас, то, виходячи звідтіля, обтрусїть і порох із під ніг ваших, на сьвідкуваннє їм. Істино глаголю вам: Одраднїще буде Содомові та Гоморі суднього дня, нїж городові тому.

12 І вийшовши вони, проповідували, щоб каялись.

13 І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.

14 І дочув ся цар Ірод (явне бо зробилось імя Його), і каже: Що Йоан Хреститель із мертвих устав, і того роблять ся чудеса від него.

15 Инші казали, що се Ілия; инші ж казали, що се пророк або один з пророків.

16 Почувши ж Ірод, сказав: Що се Йоан, котрого я стяв, він устав з мертвих.

17 Сей бо Ірод, піславши, взяв Йоана, та й звязав його в темницї за Іродияду, жінку Филипа, брата свого; бо оженивсь із нею.

18 Сказав бо Йоан Іродові: Що не годить ся тобі мати жінку брата твого.

19 Іродияда ж лютувала на него, й хотїла його вбити, та не могла.

20 Ірод бо боявсь Йоана, знавши його, яко чоловіка праведного й сьвятого, то й беріг його й, слухаючи його, багато робив, і залюбки його слухав.

21 Як же настав день нагідний, коли Ірод на свої родини бенкет справив дукам своїм, та гетьманам, та значним Галилейським,

22 і як увійшла дочка тієї Іродияди, танцювала, й догодила Іродові, й тим, що сидїли з ним, озвав ся цар до дївицї: Проси в мене, чого бажаєш, а дам тобі.

23 І поклявсь їй: Що, чого б у мене нї попросила, дам тобі, хоч би й половину царства мого.

24 Вона ж, вийшовши, каже матері своїй: Чого просити? Та ж каже: Голови Йоана Хрестителя.

25 І, ввійшовши зараз швидко до царя, просила, кажучи: Хочу, щоб менї дав зараз на блюдї голову Йоана Хрестителя.

26 І зажурившись вельми цар, та задля клятьби й задля тих, що з ним сидїли, не хотїв їй відмовити.

27 І зараз піславши цар ката, звелїв принести голову його; він же пійшовши, стяв його в темницї.

28 І принїс голову його на блюдї, і дав її дївицї, а дївиця дала її матері своїй.

29 І, довідавшись ученики його, пійшли і взяли тїло його, та й положили його в гробі.

30 І посходились апостоли до Ісуса, й сповістили Його про все, й що робили, й чого навчали.

31 І рече до них: Ійдїть ви самі окроме в пусте місце, та відпочиньте трохи; було бо багато, що приходили й відходили, й навіть нїколи було їм їсти.

32 І поплили в пусте місце човном, окроме.

33 І бачив їх народ, як відчалювали, й пізнали Його многі, і збігались туди пішки з усїх городів, та й випередили їх, і посходились до Него.

34 І вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, що були як вівцї, не маючі пастиря; і почав навчати їх багато.

35 І як уже багато часу минуло, приступивши до Него ученики Його, кажуть: Що се пусте місце, і вже час пізний, -

36 відпусти їх, щоб, пійшовши по околичнїх хуторах та селах, купили собі хлїба: не мають бо що їсти.

37 Він же, озвавшись, рече до них: Дайте ви їм їсти. І кажуть Йому: Хиба, пійшовши, купимо за двістї денариїв хлїба, й дамо їм їсти?

38 Він же рече до них: Скільки хлїбів маєте? йдїть та подивіть ся. І, взнавши, кажуть: Пять, та дві риби.

39 І звелїв їм садовити всїх купа коло купи на зеленій траві,

40 і посїдали вони ряд коло ряду по сотням і по півсотням.

41 І, взявши пять хлїбів та дві риби, й поглянувши на небо, благословив, і ламав хлїби, та й давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; й дві риби подїлив усїм.

42 І їли всї, й наситились.

43 І набрали окрушин дванайцять повних кошів, та й із риб.

44 А тих, що їли хлїби, було з пять тисяч чоловіка.

45 І зараз примусив учеників своїх увійти в човен, та плисти на той бік попереду 'д Витсаїдї, поки сам одпустить народ.

46 І, відпустивши їх, пійшов на гору молитись.

47 І як настав вечір, був човен серед моря, а він один на землї.

48 І бачив, як вони силкувались, веслуючи; був бо вітер противний їм; і коло четвертої сторожи ночі приходить до них, ідучи по морю, і хотїв минути їх.

49 Вони ж, бачивши Його, що ходить по морю, думали, що се мара, та й закричали:

50 всї бо Його бачили, й потрівожились. І зараз заговорив до них, і рече їм: Бодріть ся; се я; не лякайтесь.

51 І ввійшов до них у човен; і втих вітер, і вельми, над міру здумілись у собі, і дивувались.

52 Не зрозуміли бо про хлїби: було бо серце їх заслїплене.

53 І, перепливши, прибули в землю Генисарецьку, й причалили.

54 І як вийшли вони з човна, зараз, пізнавши Його,

55 кинулись по всїй тій околицї, та й почали приносити на ношах тих, що нездужали, як почули, що Він там єсть.

56 І куди нї приходив Він, у села, чи городи, чи хутори, на майданах клали недужих, і благали Його, щоб їм хоч до краю одежі Його приторкнутись, і хто тільки доторкнувсь Його, спасав ся.

1 І сходять ся до Него Фарисеї та деякі з письменників, прийшовши з Єрусалиму.

2 І, побачивши деяких з учеників Його, що нечистими руками, се єсть немитими, їдять хлїб, судили:

3 (бо Фарисеї і всї Жиди, поки по локіть не помиють рук, не їдять, додержуючи переказу старших;

4 і з торгу, поки не обмиють ся, не їдять; і иншого багацько, що прийняли додержувати: обмиваннє чаш, і глеків, і мідяного посуду, і столів).

5 Тодї питали Його Фарисеї та письменники: Чом ученики Твої не живуть по переказу старших, а їдять хлїб непомитими руками?

6 Він же, озвавшись, рече їм: Що добре пророкував Ісаїя про вас, лицемірів, як писано: Сей народ устами мене шанує, серце ж їх далеко від мене.

7 Марно ж покланяють ся менї, навчаючи наук, заповідей чоловічих.

8 Занехаявши бо заповідь Божу, держите ви переказ чоловічий, обмиваннє глеків та чаш, і иншого подібного такого багато робите.

9 І рече до них: Добре відкидаєте ви заповідь Божу, щоб переказ ваш хоронити.

10 Мойсей бо сказав: Поважай батька твого й матїр твою; і: Хто налає батька або матїр, нехай смертю вмре.

11 Ви ж кажете: Коли скаже чоловік батькові або матері: Корван (що єсть: Дар), чим би ти з мене покористував ся;

12 і не даєте йому нїчого більше робити батькові своєму, або матері своїй,

13 обертаючи в нїщо слово Боже переказом вашим, що ви переказали; й подібного такого багато робите.

14 І, покликавши ввесь народ, рече до них: Слухайте мене всї, та й розумійте:

15 Нема нїчого осторонь чоловіка, що ввійшовши в него, могло б опоганити його; а що виходить від него, се те, що поганить чоловіка.

16 Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

17 І як увійшов у господу від людей, питали в Него ученики Його про приповість.

18 І рече до них: Так і ви нерозумливі? Не зрозуміли, що все, що осторонь і входить у чоловіка, не може його опоганити;

19 бо не входить йому в серце, а в живіт, і виходить в одхідник, очищаючи всяку їжу?

20 Рече ж: Що виходить з чоловіка, те поганить чоловіка.

21 З середини бо, з серця чолові- ка, думки лихі виходять, перелюбки, блуд, душогубство,

22 злодїйства, зажерливість, ледарство, підступ, роспутність, лихе око, хула, гордощі, дурощі:

23 все се лихе з середини виходить, і поганить чоловіка.

24 І, піднявшись ізвідтіля, пійшов на узграниччя Тирські та Сидонські, і ввійшовши в господу, хотїв, щоб нїхто не знав; та не міг утаїтись.

25 Почувши бо жінка, в котрої дочка її мала духа нечистого, приступила і впала в ноги Йому.

26 Була ж жінка Грекиня, родом Сирофиникиянка; й благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.

27 Ісус же рече їй: Дай перше наїстись дїтям: не добре бо взяти хлїб у дїтей, і кинути собакам.

28 Вона ж озвалась, та й каже до Него: Так, Господи; тільки ж і собаки під столом їдять кришки від дїтей.

29 І рече їй: За се слово йди; вийшов біс із дочки твоєї.

30 І, пійшовши в домівку свою, знайшла, що біс вийшов, і дочка її лежить на постелї.

31 І, знов вийшовши з гряниць Тирських та Сидонських, прийшов до моря Галилейського, у гряницї Десятиградські.

32 І приводять до Него глухого й тяжкомовного; й просять Його, щоб положив на него руку.

33 І, взявши його від народу окроме, вложив пучки свої в уші йому, й сплюнувши, приторкнувсь до язика йому;

34 І, позирнувши на небо, зітхнув і рече до него: Єфата, се єсть: Одчинись.

35 І зараз одчинив ся йому слух, і розімкнулись окови язика його, й заговорив добре.

36 І наказав їм, щоб нїкому не говорили. Що ж більше Він наказував, то надто більше вони проповідували;

37 І превельми дивувались, кажучи: Гаразд усе вчинив: і глухим дає чути, й нїмим говорити.

1 Тими днями, як було пребагато народу й не мали що їсти, покликавши Ісус учеників своїх, рече їм:

2 Жаль менї народу, що вже три днї пробувають зо мною, і не мають що їсти;

3 А коли відпущу їх голодних до домівок їх, помлїють в дорозї; деякі бо з них здалека поприходили.

4 І відказали Йому ученики Його: Звідкіля ж сих зможе хто тут нагодувати хлїбом у пустинї?

5 І питав їх: Скільки маєте хлїбів? Вони ж кажуть: Сїм.

6 І звелїв Він народові сїдати на землї; і взявши сїм хлїбів, оддавши хвалу, ламав і давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; і клали перед народом.

7 І мали рибок кілька; й поблагословивши, казав покласти й те.

8 Їли ж і наситились, і назбирали останків ламаного сїм кошів.

9 Було ж тих, що їли, з чотири тисячі; і відпустив їх.

10 І, зараз увійшовши в човен з учениками своїми, прибув у сторони Далманутанські.

11 І вийшли Фарисеї, та й почали перепитуватись із Ним, допевняючись у Него ознаки з неба, спокушуючи Його.

12 І зітхнувши Він духом своїм, рече: Чого кодло се ознаки шукає? Істино глаголю вам: Не дасть ся кодлу сьому ознака.

13 І, оставивши їх, увійшов знов у човен, і поплив на той бік.

14 І забули взяти хлїба, й опріч одного хлїба не мали з собою в човнї.

15 І наказував їм, глаголючи: Гледїть, остерегайтесь квасу Фарисейського й квасу Іродового.

16 І міркували вони між собою, кажучи: Се, що хлїба не маємо.

17 І зрозумівши Ісус, рече їм: Чого міркуєте, що хлїба не маєте? Невже ж ви ще не постерегаєте й не розумієте? Чи ще затвердїле маєте серце ваше?

18 Очі мавши, не бачите? й, уші мавши, не чуєте, й вже не памятаєте?

19 Як пять хлїбів ламав я на пять тисяч, скільки кошиків повних ламаного назбирали ви? Кажуть Йому: Дванайцять.

20 Як же сїм на чотирі тисячі, скільки кошів повних ламаного назбирали ви? Вони кажуть: Сїм.

21 І рече їм: Як же ви не розумієте?

22 І приходить у Витсаїду; й приводять Йому слїпого, й просять Його, щоб до него приторкнув ся.

23 І взявши за руку слїпого, вивів його осторонь села; й, плюнувши на очі його, положив руки на него, й спитав його, чи що бачить.

24 І, позирнувши вгору, каже: Бачу людей, що мов дерева ходять.

25 Опісля знов положив руки на очі його, й заставив його позирнути вгору; і сцїлив ся він, і бачив ясно все.

26 І відослав його до домівки його, глаголючи: Анї в село не входь, анї розказуй нїкому в селї.

27 І вийшов Ісус і ученики Його у села Кесариї Филипової, і дорогою питав учеників своїх, глаголючи їм: Хто я, - кажуть люде?

28 Вони ж одказали: Йоан Хреститель; а инші: Ілия; инші ж: Один з пророків.

29 А він рече їм: Ви ж, хто я, скажете? Озвав ся ж Петр і каже Йому: Ти єси Христос.

30 І наказав їм, щоб нїкому не казали про Него.

31 І почав навчати їх, що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

32 І явно слово глаголав. І взявши Його Петр, почав докоряти Йому.

33 Він же, обернувшись і поглянувши на учеників своїх, докорив Петру, глаголючи: Іди геть, сатано: бо мислиш не про Боже, а про чоловіче.

34 І, прикликавши народ укупі з учениками своїми, рече їм: Хто хоче йти за мною, нехай одречеть ся себе, й візьме хрест свій, та й іде слїдом за мною.

35 Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене та євангелиї, той спасе її.

36 Що бо за користь чоловікові, коли здобуде сьвіт увесь, а занапастить душу свою?

37 Або що дасть чоловік у замін душі своєї?

38 Хто бо соромити меть ся мене й моїх словес між кодлом сим перелюбним і грішним, і Син чоловічий соромити меть ся його, як прийде в славі Отця свого з ангелами сьвятими.

1 І рече їм: Істино глаголю вам: Що є деякі між стоячими тут, котрі не вкусять смерти, поки побачять царство Боже, що прийде в потузї.

2 А через шість день бере Ісус Петра, та Якова, та Йоана, й веде їх на гору високу окроме самих; і переобразивсь перед ними.

3 І стала одежа Його осяйна, вельми біла мов снїг, якої біляр на землї не може вбілити.

4 І явив ся їм Ілия з Мойсейом, і розмовляли з Ісусом.

5 І озвавшись Петр, каже до Ісуса: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети, Тобі один, і Мойсейові один, і Ілиї один.

6 Не знав бо, що казати: були бо полякані.

7 І постала хмара отїняюча їх, і вийшов голос із хмари, глаголючи: Се Син мій любий; Його слухайте.

8 І зараз озирнувшись, уже нїкого не бачили, тільки Ісуса одного з собою.

9 Як же вони сходили з гори, наказав їм, щоб нїкому не казали, що бачили, аж поки Син чоловічий з мертвих воскресне.

10 І задержали вони се слово в себе, перепитуючись, що се єсть: із мертвих воскреснути.

11 І питали Його, говорячи: Що се кажуть письменники, що Ілия мусить прийти перше?

12 Він же, озвавшись, рече їм: Ілия, прийшовши перше, налагодить усе; і як писано про Сина чоловічого, щоб Він багато витерпів і був погорджений.

13 Тільки ж глаголю вам: Що Ілия прийшов, і зробили йому, що схотїли, як писано про него.

14 І, прийшовши до учеників, побачив багато народу кругом них, і письменників, що перепитують ся з ними.

15 І зараз увесь народ, побачивши Його, вельми сполохнув ся, і прибігаючи витали Його.

16 І питав Він письменників: Про що ви перепитуєте ся з ними?

17 І озвавшись один з народу, каже: Учителю, привів я сина мого до тебе, що має духа нїмого.

18 І як схопить його, то рве його, й пінить ся він, і скрегоче зубами своїми, та все сохне. І казав я ученикам твоїм, щоб його вигнали, та не здолїли.

19 Він же, озвавшись, рече йому: О кодло невірне! доки в вас буду? доки терпіти му вас? Приведїть його до мене.

20 І привели його до Него. І, побачивши Його, зараз дух затряс ним; і впавши той на землю, качав ся запінившись.

21 І спитав батька його: З якого се часу, що так сталось йому? Він же казав: З малку.

22 І почасту в огонь кидав його і в воду, щоб погубити його. Тільки ж, коли що зможеш, поможи нам, змилосердившись над нами.

23 Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому.

24 І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству.

25 Бачивши ж Ісус, що збігаєть ся народ, погрозив духові нечистому, глаголючи йому: Душе нїмий і глухий, я тобі повелїваю, вийди з него й більш не входь в него.

26 І закричавши, й вельми потрясши ним, вийшов; і став наче мертвий; так що многі казали: Що вмер.

27 Ісус же, взявши його за руку, підвів його; й він устав.

28 І, як увіходив у господу, ученики Його питали Його окроме: Чому ми не змогли вигнати його.

29 І рече їм: Се кодло нїчим не може вийти, тільки молитвою та постом.

30 І, вийшовши звідтіля, переходили через Галилею; і не хотїв, щоб хто знав.

31 Навчав бо учеників своїх, і глаголав їм: Що Син чоловічий буде виданий у руки чоловічі, і вбють Його, і вбитий, Він третього дня воскресне.

32 Вони ж не розуміли слова, й боялись Його спитати.

33 І прийшов у Капернаум, і, бувши в господї, спитав їх: Про що ви дорогою між собою міркували?

34 Вони ж мовчали; перемовлялись бо між собою в дорозї, хто більший.

35 І сївши, призвав дванайцятьох, і рече їм: Коли хто хоче першим бути, нехай буде з усїх останнїм і всїм слугою.

36 І, взявши дитину, поставив її серед них, і обнявши її, рече їм:

37 Хто одно з таких дїтей прийме в імя моє, мене приймає; а хто мене приймає, не мене приймає, а пославшого мене.

38 Озвавсь до Него Йоан, говорячи: Учителю, бачили ми одного, що імям Твоїм виганяв біси, а не ходить слїдом за нами, й заборонили йому; бо не ходить слїдом за нами.

39 Ісус же рече: Не боронїть йому, нема бо такого, що зробить чудо в імя моє, і зможе скоро злословити мене.

40 Хто бо не проти вас, той за вас.

41 Хто бо напоїть вас чашею води в імя моє, що ви Христові, істино глаголю вам: не втеряє нагороди своєї.

42 Та хто зблазнить одного з малих віруючих у мене, лучче йому, коли б почеплено жорно млинове на шию йому, та й укинуто в море.

43 І коли блазнить тебе рука твоя, відотни її; лучче тобі калїкою в життє ввійти, нїж, дві руцї мавши, пійти в пекло, в огонь невгасаючий,

44 де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.

45 І коли нога твоя блазнить тебе, відотни її; лучче тобі ввійти в життє кривим, нїж дві нозї мавши, бути вкинутим у пекло, в огонь невгасаючий,

46 де червяк їх не вмирає й огонь не вгасає.

47 І коли око твоє блазнить тебе, вирви його; лучче тобі однооким увійти в царство Боже, нїж, дві оцї мавши, бути вкинутим ув огняне пекло,

48 де червяк їх не вмирає, й огонь не вгасає.

49 Кожен бо огнем посолить ся, і кожна жертва сіллю посолить ся.

50 Добро сіль; коли ж сіль несолона стане, то чим солити її? Майте в собі сіль, і майте впокій між собою.

1 І, вставши звідтіля, приходить у гряницї Юдейські через той бік Йордану; і знов сходять ся люде до Него, й своїм звичаєм знов навчав їх.

2 І приступивши Фарисеї, питали Його: Чи годить ся чоловікові з жінкою розводитись? спокушуючи Його.

3 Він же, озвавшись, рече їм: Що заповідав вам Мойсей?

4 Вони ж сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист, та й відпустити.

5 І озвавшись Ісус, рече їм: Ради жорстокости серця вашого написав вам заповідь сю.

6 З почину ж творення - чоловіком і жінкою створив їх Бог.

7 Тим покине чоловік батька свого й матїр, і пригорнеть ся до жінки своєї,

8 і будуть удвох тїло одно; то вже їх більш не двоє, а одно тїло.

9 Оце ж, що Бог злучив, чоловік нехай не розлучує.

10 А в господї знов ученики Його про се питали Його.

11 І рече їм: Хто розведеть ся з жінкою своєю, і оженить ся з иншою, робить перелюб з нею.

12 І коли жінка розведеть ся з чоловіком своїм, та вийде за иншого, робить перелюб.

13 І приношено Йому дїтей, щоб приторкнувсь до них; ученики ж заказували тим, що приносили.

14 Побачивши ж Ісус, прогнївив ся, і рече їм: Дайте дїтям приходити до мене, й не боронїть їм; таких бо царство Боже.

15 Істино глаголю вам: Хто не прийме царства Божого, як мала дитина, не ввійде в него.

16 І, обнявши їх, положив руки на них, і благословив їх.

17 І, як виходив Він у дорогу, прибіг один, і впавши перед Ним на колїна, питав Його: Учителю благий, що робити менї, щоб життє вічнє наслїдувати?

18 Ісус же рече йому: Чого мене звеш благим? Нїхто не благий, тільки один, Бог.

19 Заповідї знаєш: Не роби перелюбу, Не вбивай, Не кради, Не сьвідкуй криво, Не обижай, Поважай батька твого й матїр.

20 Він же, озвавшись, каже Йому: Учителю, се все я хоронив з малку мого.

21 Ісус же, поглянувши на него, уподобав його, й рече йому: Одного тобі не достає: ійди, що маєш, продай і дай убогим, і мати меш скарб на небі; і прийди, та й іди слїдом за мною, взявши хрест.

22 Він же, зажурившись од слова сього, пійшов сумуючи: мав бо достатки великі.

23 І позирнувши Ісус округи, рече ученикам своїм: Як тяжко багацтва маючим у царство Боже ввійти!

24 Ученики ж вжахнулись од словес Його. Ісус же, знов озвавшись, рече їм: Дїти, як тяжко вповаючим на багацтва в царство Боже ввійти!

25 Легше верблюдові кріз ушко голки пройти, нїж багатому в царство Боже ввійти.

26 Вони ж, надто здивувались, говорячи між собою: То хто ж може спастись?

27 Споглянувши ж на них Ісус, рече: У людей неможливе, та не в Бога; все бо можливе в Бога.

28 І почав Петр говорити Йому: Ось ми покинули все, та й пійшли слїдом за Тобою.

29 Озвав ся ж Ісус і рече: Істино глаголю вам: Нема чоловіка, що покинув домівку, або братів, або сестер, або батька, або матїр, або жінку, або дїтей, або поля ради мене і євангелиї,

30 та й не прийняв у сотеро тепер, часу сього, серед гонення, домівок, і братів, і сестер, і матїрок, і дїтей, і земель, а в віку будучому життє вічнє.

31 Многі ж перві будуть останнї, а останнї перві.

32 Були ж вони в дорозї, ідучи в Єрусалим, і випередив їх Ісус; й вжахнули ся вони; і, йдучи за ним, лякались. І, взявши знов дванайцятьох, почав їм глаголати, що Йому станеть ся:

33 Що ось ідемо в Єрусалим, і Син чоловічий буде виданий архиєреям та письменникам, і осудять вони Його на смерть, і видадуть Його поганам;

34 і насьміхати муть ся з Него, й бити муть Його, й плювати муть на Него, і вбють Його; й третього дня воскресне.

35 І приступають до Него Яков та Йоан, сини Зеведеєві, кажучи: Учителю, хочемо, щоб, про що просити мем, зробив нам.

36 Він же рече їм: Що хочете, щоб зробив вам?

37 Вони ж кажуть Йому: Дай нам, щоб один по правицї в Тебе, а один по лївицї в Тебе сидїли ми в славі Твоїй.

38 Ісус же рече їм: Не знаєте, чого просите. Чи зможете пити чашу, яку я пю, і хрещеннєм, яким я хрещу ся, хрестити ся?

39 Вони ж кажуть Йому: Можемо. Ісус же рече їм: Ви-то чашу, яку я пю, пити мете, й хрещеннєм, яким я хрещусь, хрестити метесь;

40 тільки ж, щоб сидїти вам по правицї в мене й по лївицї в мене, се не єсть моє дати, а кому приготовлено.

41 І почувши десять, почали ремствувати на Якова та Йоана.

42 Ісус же, покликавши їх, рече їм: Ви знаєте, що котрі, здаєть ся, князюють над поганами, панують над ними, й великі їх управляють ними.

43 Не так же буде в вас; нї, хто хоче стати ся великим між вами, нехай буде слугою вам;

44 і хто хоче між вами стати ся першим, нехай буде усїм рабом.

45 Бо й Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити й дати душу свою викуп за многих.

46 І приходять у Ерихон; і як виходив Він із Ерихону, й ученики Його, й багато народу, син Тимеїв, Вартимей слїпий, сидїв над шляхом, просячи.

47 І, почувши, що се Ісус Назарянин, почав кричати й казати: Сину Давидів Ісусе, помилуй мене.

48 І сварили на него многі, щоб мовчав; він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене.

49 І, зупинившись Ісус, звелїв його покликати. І покликали слїпого, говорячи йому: Бодрись, устань; кличе тебе.

50 Він же, скинувши одежу свою, встав і приступив до Ісуса.

51 І, озвавшись, рече йому Ісус: Що хочеш, щоб зробив тобі? Слїпий же каже Йому: Учителю, щоб прозрів.

52 Ісус же рече йому: Іди, віра твоя спасла тебе. І зараз прозрів він, й пійшов слїдом за Ісусом дорогою.

1 І як наближились до Єрусалиму, до Витфагиї й Витаниї, до гори Оливної, посилає двох учеників своїх,

2 і рече їм: Ійдїть у село, що перед вами, і зараз, увійшовши в него, знайдете осля привязане, на котре нїхто з людей не сїдав; одвязавши його, приведїть.

3 І, коли хто вам скаже: Що се робите? скажіть: Що Господеві його треба; й зараз його відошле сюди.

4 Пійшли ж вони, й знайшли осля привязане коло дверей знадвору, на роздоріжжю, та й одвязали його.

5 І деякі, що там стояли, казали їм: Що ви робите, одвязуючи осля?

6 Вони ж сказали їм, як звелїв Ісус; і пустили їх.

7 І привели осля до Ісуса, й накинули на него одежу свою, і посадили на него.

8 Многі ж одежу свою розстилали по дорозї, инші ж гіллє різали з дерев, і встилали дорогу.

9 Инші, що попереду йшли, і що слїдом за Ним ійшли, покликували, кажучи: Осанна! Благословен грядущий в імя Господнє;

10 благословенне грядуще в імя Господа царство отця нашого Давида. Осанна на вишинах!

11 І ввійшов Ісус в Єрусалим і в церкву, й, оглянувши все, як пізня вже була година, вийшов у Витанию з дванайцятьма.

12 І назавтра, як вийшли вони з Витаниї, зголоднїв,

13 і, загледївши смоківницю оддалеки, що мала листє, прийшов, чи не знайде чого на нїй. І, прийшовши до неї, нїчого не знайшов, тільки листє; не була бо ще пора на смокви.

14 І, озвавшись Ісус, рече до неї: Щоб нїколи з тебе по вік нїхто овощу не їв. І чули ученики Його.

15 І приходять у Єрусалим, і ввійшовши Ісус у церкву, почав виганяти продаючих і купуючих у церкві, і столи міняльників, і ослони продаючих голуби поперевертав,

16 і не давав, щоб хто носив посуд через церкву.

17 І навчав, глаголючи їм: Хиба не писано: Що дом мій дом молитви звати меть ся у всїх народів? ви ж зробили його вертепом розбійників.

18 І чули письменники та архиєреї, й шукали, як би Його погубити: боялись бо Його, бо ввесь народ дивував ся наукою Його.

19 І, як вечір настав, вийшов Він осторонь із города.

20 А вранцї, мимо йдучи, побачили смоківницю всохлу від коріння.

21 І споглянувши Петр, рече Йому: Учителю, дивись, смоківниця, що прокляв єси, всохла.

22 І озвавшись Ісус, рече їм: Майте віру Божу.

23 Істино глаголю вам: Що хто скаже горі сїй: Двигнись і кинь ся в море, та й не сумнити меть ся в серцї своїм, а вірувати ме, що, що каже, станеть ся, буде йому, що скаже.

24 Тим глаголю вам: Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам.

25 І як стоїте молячись, прощайте, коли що маєте проти кого, щоб і Отець ваш, що на небі, відпустив вам провини ваші.

26 Коли ж ви не прощаєте, то й Отець ваш, що на небі, не простить вам провин ваших.

27 І приходять знов у Єрусалим; і, як по церкві ходив Він, приступають до Него архиєреї, та письменники, та старші,

28 і кажуть Йому: Якою властю Ти се робиш? і хто Тобі власть таку дав, щоб се робити?

29 Ісус же, озвавшись, рече їм: Спитаю вас і я про одну річ; відкажіть менї, то й я скажу вам, якою властю се роблю.

30 Хрещеннє Йоанове чи з неба було, чи від людей? Відкажіть менї.

31 І міркували між собою, говорячи: Коли скажемо: З неба, то скаже: Чом же не поняли віри йому?

32 Коли ж скажемо: Від людей, то боялись людей: всї бо мали Йоана, що він справдї пророк був.

33 І, озвавшись, кажуть Ісусові: Не знаємо. Ісус, озвавшись, рече їм: То й я не кажу вам, якою властю се роблю.

1 І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав винотоку, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай відїхав.

2 І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.

3 Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожнї.

4 І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннєм, пробили йому голову, й відослали зневаженого.

5 І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.

6 Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромляться сина мого.

7 Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходїмо вбємо його, то й наше буде наслїдство.

8 І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

9 Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.

10 Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

11 Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.

12 І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.

13 І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.

14 Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивиш ся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?

15 Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокушуєте? Принесїть менї денария, щоб я бачив.

16 Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.

17 І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.

18 І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:

19 Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дїтей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насїннє братові своєму.

20 Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;

21 і другий узяв її, та й він не зоставив насїння; і третїй також так.

22 І брали її семеро, та й не зоставили насїння; остання з усїх умерла й жінка.

23 Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.

24 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?

25 Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.

26 Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глаголючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?

27 Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.

28 І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуваннє, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?

29 Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш, Господь один єсть;

30 і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.

31 А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.

32 І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив єси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;

33 і що любити Його всїм серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.

34 І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І нїхто нїколи не важив ся Його питати.

35 І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?

36 Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правицї в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."

37 Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.

38 І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,

39 та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;

40 що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.

41 І сївши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.

42 І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.

43 І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.

44 Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.

1 І, як виходив з церкви, каже Йому один з учеників Його: Учителю, дивись, яке каміннє і яка будівля.

2 А Ісус, озвавшись, рече йому: Чи бачиш сю велику будівлю? не зоставить ся тут камінь на каменї, щоб не зруйновано.

3 А як сидїв на горі Оливній, навпроти церкви, питали Його на самотї Петр, та Яков, та Йоан, та Андрей:

4 Скажи нам, коли се буде, й яка ознака, коли має все те скінчитись?

5 Ісус же, озвавшись до них, почав глаголати: Остерегайтесь, щоб хто вас не звів.

6 Багато бо приходити муть в імя моє, говорячи, що се я, і многих зведуть.

7 Як же чути мете про войни та про слухи воєн, не трівожтесь: мусить бо стати ся; та ще не конець.

8 Устане бо нарід на нарід і царство на царство, й буде трус по місцях і буде голоднеча та буча: се почин горя.

9 Ви ж самі остерегайтесь: видавати муть бо вас у ради, й по школах будете биті, і перед воїводи та царі ставлені задля мене, на сьвідкуваннє їм.

10 І між усїма народами мусить перше проповідатись євангелия.

11 Як же вести муть вас, видаючи, не дбайте заздалегідь, що казати мете, анї надумуйтесь, а, що дасть ся вам тієї години, те й промовляйте: не ви бо промовляєте, а Дух сьвятий.

12 Видавати ме ж брат брата на смерть, і батько дитину; і вставати муть дїти на родителїв, та й убивати муть їх.

13 І ненавидїти муть вас усї задля імя мого; хто ж витерпить до останку, той спасеть ся.

14 Як же побачите гидоту спустїння, що сказав Даниїл пророк, стоячу, де не слїд (хто читає, нехай розуміє), тодї хто в Юдеї, нехай втїкає на гори;

15 хто ж на криші, нехай не злазить у хату, анї ввіходить узяти що з хати своєї;

16 і хто в полї, нехай не вертаєть ся назад узяти одежу свою.

17 Горе ж важким і годуючим під той час!

18 Молїть ся ж, щоб не довелось утїкати вам зимою.

19 Будуть бо днї тиї горе, якого не було від почину творення, як творив Бог, до сього часу, й не буде.

20 І коли б Господь не вкоротив днїв, то не спасло ся б жадне тїло; та задля вибраних, що вибрав їх, укоротить днї.

21 І, тодї коли хто вам скаже: Дивись, ось Христос, або: Дивись, он; не йміть віри.

22 Постануть бо лжехристи і лжепророки, й давати муть ознаки та дива, щоб звести, коли можна, й вибраних.

23 Ви ж гледїть: ось я наперед сказав вам усе.

24 Тільки ж у ті днї, після горя того, сонце померкне, й місяць не давати ме сьвітла свого,

25 і зорі з неба падати муть, і сили, що на небесах, захитають ся.

26 І тодї побачять Сина чоловічого, грядущого на хмарах, з силою великою і славою.

27 І тодї пішле ангели свої, і позбирає вибраних своїх од чотирох вітрів, од кінця землї до кінця неба.

28 Від смоківницї ж возьміть собі приклад: Коли все віттє її мягке стане та пустить листє, знайте, що близько лїто.

29 Так і ви: як побачите, що се стало ся, знайте, що близько, під дверима.

30 Істино глаголю вам: Що не перейде рід сей, доки все це станеть ся.

31 Небо й земля перейдуть, слова ж мої не перейдуть.

32 Про день же той і годину нїхто не знає, нї ангели, що на небі, нї Син, тільки Отець.

33 Гледїть, пильнуйте й молїть ся; не знаєте бо, коли пора.

34 Як чоловік, що відїжджає, зоставивши господу свою і давши слугам своїм власть, і кожному дїло його, а воротареві звелїв, щоб пильнував.

35 Оце ж пильнуйте: (не знаєте бо, коли пан господи прийде, увечері, чи опівночі, чи в півнї, чи вранцї;)

36 щоб, прийшовши несподївано, не знайшов вас сплячих.

37 Що ж я вам глаголю, усїм глаголю: Пильнуйте.

1 Була ж пасха й опрісноки по двох днях; і шукали архиєреї, та письменники, як би Його, підступом узявши, вбити.

2 Та казали: Тільки не в сьвято, щоб бучі не було в народї.

3 А як був Він у Витаниї, в господї Симона прокаженного, та сидїв за столом, прийшла жінка, маючи любастровий збаночок мира нардового, правдивого, предорогого, й розбивши посудинку, злила Йому на голову.

4 Були ж деякі, що сердились у собі, кажучи: На що ся втрата мира?

5 Можна бо було се продати більш нїж за триста денариїв, та дати вбогим. І дорікали їй.

6 Ісус же рече: Оставте її. На що завдаєте їй жалю? добре дїло вчинила на менї.

7 Всякого бо часу вбогих маєте з собою, і коли схочете, можете їм добро робити; мене ж не всякого часу маєте.

8 Що змогла ся, зробила: попередила намастити тїло моє на погребеннє.

9 Істино глаголю вам: Де б нї проповідувалась євангелия ся по всьому сьвіту, казати меть ся й те, що зробила оця, на спомин її.

10 А Юда Іскариоцький, один з дванайцятьох, пійшов до архиєреїв, щоб їм зрадити Його.

11 Вони ж почувши, зрадїли, й обіцяли йому срібняків дати. І шукав, як би у добру годину Його зрадити.

12 І первого дня опрісночного, як пасхове ягня кололи, кажуть Йому ученики Його: Де хочеш, щоб пійшовши, наготовили Тобі їсти пасху?

13 І посилає двох з учеників своїх, і рече їм: Ідїть у город, і зустріне вас чоловік, несучи глек води; йдїть за ним,

14 і куди ввійде він, скажіть господареві: Що учитель каже: Де сьвітлиця, щоб пасху з учениками моїми менї їсти?

15 І він вам покаже гірницю простору, прибрану й готову; там приготовте нам.

16 І вийшли ученики Його, й прийшли в город, й знайшли, як Він сказав їм, і приготовили пасху.

17 І, як настав вечір, приходить з дванайцятьма.

18 І, як сидїли вони за столом та їли, рече Ісус: Істино глаголю вам: Що один з вас зрадить мене, котрий їсть зо мною.

19 Вони ж почали смутити ся і казати до Него один по одному: Аже ж не я? і другий: Аже ж не я?

20 Він же, озвавшись, рече їм: Один з дванайцяти, що вмочає зо мною руку в миску.

21 Син чоловічий іде, як писано про Него; горе ж чоловікові тому, що Сина чоловічого зрадить! Добре було б йому, коли б не родив ся чоловік той.

22 Як же їли вони, взявши Ісус хлїб і поблагословивши, ламав і давав їм, і рече: Прийміть їжте: се єсть тїло моє.

23 І, взявши чашу, й оддавши хвалу, подав їм, і пили з неї всї.

24 І рече їм: Се єсть кров моя нового завіту, що за многих проливаєть ся.

25 Істино глаголю вам: Що більше не пити му від плоду винограднього, аж до дня того, коли його пити му новим у царстві Божому.

26 І засьпівавши вони, вийшли на гору Оливну.

27 І рече їм Ісус: Що всї поблазнитесь мною ночи сієї, бо писано: Поражу пастиря і розсиплють ся вівцї.

28 Тільки ж по воскресенню моїм попереджу вас у Галилею.

29 Петр же рече Йому: Хоч і всї поблазнять ся, тільки не я.

30 І рече йому Ісус: Істино глаголю тобі: Що сьогоднї, ночи сієї, перш нїж двічи півень запїє, тричі відречеш ся мене.

31 Він же ще більш говорив: Хоч би менї і вмерти з Тобою, не відречусь Тебе. Так само ж і всї казали.

32 І приходять на врочище Гетсиман; і рече ученикам своїм: Сидїть тут, поки молити мусь.

33 І бере Петра, та Якова, та Йоана з собою, і почав скорбіти та вдаватись у тугу;

34 і рече їм: Тяжко сумна душа моя аж до смерти. Підождїть тут і пильнуйте.

35 І, пройшовши трохи далїй, припав до землї, і молив ся, щоб, коли можна, мимо йшла від Него ся година.

36 І рече: Авва, Отче, все можливе Тобі: мимо неси від мене чашу сю; тільки ж не що я хочу, а що Ти.

37 І приходить і знаходить їх сплячих, і рече до Петра: Симоне, ти спиш? не міг ти однієї години попильнувати?

38 Пильнуйте та молїть ся, щоб не ввійшли у спокусу. Дух-то охочий, тїло ж немошне.

39 І знов пійшовши, молив ся, те ж саме слово промовляючи.

40 І вернувшись знайшов їх знов сплячих: були бо їх очі важкі; і не знали вони, що Йому відказати.

41 І приходить утретє, і рече їм: Спіть уже й спочивайте. Годї, пристигла година; ось виданий буде Син чоловічий у руки грішникам.

42 Вставайте, ходїмо: ось зрадник мій наближуєть ся.

43 І зараз, як ще Він промовляв, приходить Юда, один з дванайцяти, й з ним багато народу з мечами й киями, від архиєреїв, та письменників, та старших.

44 Дав же зрадник Його знак їм, говорячи: кого поцїлую, той і єсть Він; беріть Його, та й ведїть осторожно.

45 І прийшовши, зараз приступив до Него, й каже: Учителю, учителю, та й поцїлував Його.

46 Вони ж наложили на Него руки свої, і взяли Його.

47 Один же хтось із тих, що стояли, вихопивши меча, вдарив слугу архиєрейського, й відтяв йому ухо.

48 І озвавшись Ісус, рече їм: Чи се як на розбійника вийшли ви з мечами та киями брати мене?

49 Що-дня був я з вами в церкві навчаючи, й не брали ви мене; та щоб справдились писання.

50 І, покинувши Його, всї повтїкали.

51 А один якийся молодець ійшов за ним, одягнений полотном по нагому, й хапають його молодцї (воїни);

52 він же, зоставивши полотно, нагий утїк од них.

53 І повели Ісуса до архиєрея; і сходять ся до него всї архиєреї, і старші й письменники.

54 А Петр оддалеки йшов за ними, аж у середину в двір архиєрейський; і сидїв із слугами, та й грівсь коло багаття.

55 Архиєреї ж і вся рада шукали на Ісуса сьвідчення, щоб убити Його, та й не знайшли.

56 Многі бо криво сьвідкували проти Него, й не сходились сьвідчення їх.

57 І деякі, вставши, криво сьвідкували на Него, кажучи:

58 Що ми чули, як він казав: Що я зруйную церкву сю рукотворну, й за три днї иншу нерукотворну збудую.

59 Та й так не сходились сьвідчення їх.

60 І ставши архиєрей посерединї, спитав Ісуса, кажучи: Нїчого не відказуєш? Що сї на Тебе сьвідкують?

61 Він же мовчав, і нїчого не відказав. Знов спитав Його архиєрей, і каже Йому: Чи Ти єси Христос, Син Благословенного?

62 Ісус же рече: Се я; і бачити мете Сина чоловічого, сидячого по правицї сили і йдучого на хмарах небесних.

63 Архиєрей же, роздерши одежу свою, каже: На що нам іще сьвідків?

64 Ви чули хулу: як вам здаєть ся? Вони ж усї осудили Його, що винен смерти.

65 І почали деякі плювати на Него, й закривати лице Йому, й бити по щоках Його, й казали Йому: Проречи; і слуги знущались над Ним.

66 І як був Петр у дворі внизу, приходить одна з дївчат архиєрейських,

67 і, бачивши Петра, що грієть ся, і позирнувши на него, каже: І ти був з Ісусом Назарянином?

68 Він же одрік ся, кажучи: Не знаю, анї розумію, що ти кажеш. І вийшов геть до придвору; а півень запіяв.

69 І дївчина, побачивши його знов, почала казати тим, що стояли: Що сей з них.

70 Він же знов одрік ся. І трохи згодом ті, що стояли, сказали знов Петрові: Справдї з них єси, бо ти й Галилеєць, і говірка твоя подобна.

71 Він же почав проклинатись та клястись: Що не знаю чоловіка сього, про котрого кажете.

72 І вдруге півень запіяв. І згадав Петр слово, що промовив йому Ісус: Що перш нїж півень запіє двічи, одречеш ся мене тричі. І став плакати.

1 І зараз уранцї, порадившись архи- єреї з старшими та письменниками, і вся рада, звязавши Ісуса, повели та й видали Пилатові.

2 І спитав Його Пилат: Чи ти єси цар Жидівський? Він же озвавшись, рече йому: Ти кажеш.

3 І винуватили Його архиєреї багато.

4 Пилат же знов спитав Його, кажучи: Не відказуєш нїчого? Он, скільки на Тебе сьвідкують;

5 Ісус же більш нїчого не відказав, так що дивував ся Пилат.

6 На сьвято ж відпускав він їм одного вязника, про которого просили.

7 Був же названий Варава з своїми затязцями увязнений, котрі під бунт убийство зробили.

8 І гукаючи народ, почав просити, щоб, як що-разу, зробив їм.

9 Пилат же відказав їм, говорячи: Чи хочете, щоб випустив вам царя Жидівського?

10 Знав бо, що через зависть видали Його архиєреї.

11 Архиєреї ж наустили народ, щоб лучче Вараву відпустив їм.

12 Пилат же, озвавшись ізнов, сказав їм: Що ж оце хочете, щоб зробив із тим, кого звете царем Жидівським?

13 Вони ж знов закричали: Розпни Його.

14 Пилат же каже їм: Яке ж бо зло зробив? Вони ж ще гірш кричали: Розпни Його.

15 Пилат же, хотївши народові догодити, відпустив їм Вараву, й передав Ісуса, побивши, щоб розпято Його.

16 Воїни ж повели Його в середину двору, чи то в Претор, і скликали всю роту.

17 І одягли Його в багряницю, і положили на Него, сплївши з тернини, вінець,

18 та й почали витати Його: Радуй ся, царю Жидівський!

19 І били Його по голові тростиною, і плювали на Него, й, кидаючись на колїна, кланялись Йому.

20 І, як насьміялись із Него, роздягнули Його з багряницї, і одягнули Його в одежу Його, та й виводять Його, щоб розпяти Його.

21 І заставили мимойдучого якогось Симона Киринея, ідучого з поля, батька Александра та Руфа, щоб нїс хрест Його.

22 І приводять Його на Голготу місце, що прозване Черепове місце.

23 І дали Йому пити вина з смирною; Він же не прийняв.

24 І розпинателї Його подїлили одежу Його, кинувши жереб на неї, що кому впаде.

25 Була ж година третя, і розпяли Його.

26 І була надпись вини Його надписана: Цар Жидівський.

27 І розпяли з Ним двох розбійників, одного по правицї, а одного по лївицї в Него.

28 І справдилось писаннє, що глаголе: І з беззаконними полїчено Його.

29 І мимоходячі хулили Його, киваючи головами своїми та говорячи: Овва! Ти, що руйнуєш церкву і в три днї будуєш,

30 спаси себе й зійди з хреста.

31 Так само й архиєреї, насьміхаючись один до одного з письменниками, казали: Инших спасав, себе не може спасти.

32 Христос, цар Жидівський, нехай зійде тепер з хреста, щоб побачили ми, й увіруємо. І розпяті з Ним зневажали Його.

33 Як же настала година шеста, темрява стала по всїй землї аж до години девятої.

34 А години девятої покликнув Ісус голосом великим: Елоі, Елоі, лама саватани? що єсть перекладом: Боже мій, Боже мій, на що мене покинув єси?

35 І деякі з тих, що тут стояли, почувши казали: Ось Ілию кличе.

36 Побігши ж один і сповнивши губку оцтом, і настромивши на тростину, поїв Його, кажучи: Стривайте, побачимо, чи прийде Ілия зняти Його.

37 Ісус же, пустивши голос великий, зітхнув.

38 І завіса церковня роздерлась надвоє з верху аж до низу.

39 Бачивши ж сотник, що там стояв проти Него, що, так закричавши, зітхнув, каже: Справдї чоловік сей Син був Божий.

40 Були ж і жінки, оддалеки дивлячись, між котрими була й Мария Магдалина, й Мария, Якова меншого та Йосиї мати, й Саломия,

41 що, й як був у Галилеї, ходили слїдом за Ним, і послугували Йому, і инших багато, що поприходили з Ним у Єрусалим.

42 А як уже настав вечір, бо була пятниця, чи то перед суботою,

43 прийшов Йосиф з Ариматеї, поважний радник, що також сподївавсь царства Божого, й зосьмілившись, увійшов до Пилата й просив тїла Ісусового.

44 Пилат же дивувавсь, що вже вмер би; й покликавши сотника, спитав його, чи давно вмер.

45 А довідавшись од сотника, дав тїло Йосифові.

46 І, купивши плащеницю і знявши Його, обгорнув Його плащеницею, та й положив Його у гробі, що був висїчений із скелї, та й прикотив каменя до дверей гробу.

47 Мария ж Магдалина й Мария Йосиїна дивились, де Його положено.

1 І, як минула субота, Мария Магдалина, та Мария Яковова, та Саломия купили пахощів, щоб, прийшовши, намастити Його.

2 І вельми рано первого дня тижня приходять до гробу, як сходило сонце.

3 І казали між собою: Хто відкотить нам каменя від дверей гробу?

4 І поглянувши, побачили, що відкочено каменя; був бо великий дуже.

5 І, ввійшовши в гріб, побачили молодця, сидячого з правого боку, одягненого в шату білу, та й вжахнулись.

6 Він же рече їм: Не жахайтесь. Ісуса шукаєте Назарянина, розпятого. Устав; нема Його тут. Ось місце, де положено Його.

7 Тільки ж ійдїть скажіть ученикам Його та Петрові, що попередить вас у Галилею. Там Його побачите, як сказав вам.

8 І вийшовши вони хутко, побігли від гробу; бо обняв їх трепет і страх, та й нїкому нїчого не сказали: боялись бо.

9 Воскреснувши ж уранцї первого дня тижня, явивсь найперше Мариї Магдалинї, що з неї вигняв сїм бісів.

10 Вона пійшовши, сповістила тих, що були з Ним, як сумували та плакали.

11 А ті, почувши, що живий, і вона Його бачила, не поняли віри.

12 Після ж того двоїм із них в дорозї явив ся в иншому видї, як ійшли на село.

13 І вони, пійшовши, сповістили других, та й тим не поняли віри.

14 Опісля явивсь одинайцятьом їм сидячим за столом, і дорікав їм недовірством їх і жорстокостю серця, що тим, котрі бачили Його воскресшого, не поняли віри.

15 І рече їм: Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву.

16 Хто вірувати ме та охрестить ся, спасеть ся; а хто не вірувати ме, осудить ся.

17 Ознаки ж віруючим такі будуть: імям моїм бісів виганяти муть; мовами заговорять новими;

18 гадюк брати муть, і, коли смертнього чого випють, не шкодити ме їм; на недужих руки класти муть, і одужувати муть.

19 Господь же, після того, як промовив до них, вознїс ся на небо, й сїв по правицї в Бога.

20 Вони ж вийшовши, проповідували всюди, а Господь допомагав, і слово стверджував услїд ознаками. Амінь.